Стаття в Українській Правді «Симптоми вже знайомої хвороби» від Вікторія Сюмар, ІМІ, 1.06.2005, 16:48

Не люблять українські політики незалежних журналістів та медіа.

А за що їх любити? за те що копирсаються в твоїй брудній білизні?

Це діагноз як тих, що нині вже називається опозицією, так і тих, хто віднедавна зветься владою. Попередні пробували не просто вказувати журналістам, що робити, а намагалися навіть підмінити журналістику своїми PR-розробками у вигляді темників.
Нинішні до цього не дійшли. Принаймні поки що. Але ознаки хвороби цілком виразні.

Починається вона з того, що спочатку пресу намагаються вперто не помічати.

…

Від останньої прес-конференції президента у багатьох колег залишилося якесь сюрреалістичне враження, на кшталт дежа вю. Ніби все, що спостерігали в Українському домі, ми вже десь чули і бачили у тому дореволюційному житті.

Ті ж інтонації, те ж небажання не те що відповідати, а навіть вислуховувати незручні запитання та навіть бачити незручних журналістів; а з іншого боку, така ж поблажлива усмішка, почувши компліменти.

Люди якім абсолютно не відома «якась там» етика, їх не цікавить границя, тільки те, що лежить поза нею. Чи цікаво писати журналістам як все добре? На що готові заради «сенсації”?